словник
ф≥лософи
хрестомат≥¤
енциклопед≥¤
консультац≥¤
програма
           

    —амост≥йна робота


    Ћ≈ ÷≤я « ” –јѓЌ—№ ќѓ ‘≤Ћќ—ќ‘≤ѓ

    ”крањнська ф≥лософ≥¤ ’≤V Ц ’V≤ стол≥тт¤.

    ”крањнська ф≥лософ≥¤ ’≤V Ц ’V≤ стол≥тт¤ представлена Їрес¤ми, гуман≥стичними напр¤мками, д≥¤льн≥стю рел≥г≥йно-нац≥ональних братств.

    ™рес≥ слугували рел≥г≥йною оболонкою соц≥ального протесту народних мас проти ≥снуючоњ влади, п≥дтриманоњ церквою. ™рес≥ (в≥д грец. Ц особливе в≥ровченн¤) Ц р≥зн≥ в≥дхиленн¤ в≥д оф≥ц≥йного в≥ровченн¤.

    √уман≥стичний напр¤мок розвитку ф≥лософ≥њ ”крањни репрезентують так≥ мислител≥, ¤к ё.ƒрогобич (1450 Ц 1494), ѕ.–ус≥н (народ. 1470 р.), —.ќр≥хоський (1513 Ц 1566) та ≥нш≥. ’арактерною рисою њх гуман≥стичного вченн¤ був антропоцентризм, велич людини, њњ розум, внутр≥шн≥й св≥т.

    ƒругий гуман≥стичний напр¤мок мав звТ¤зок з д≥¤льн≥стю просв≥тник≥в ќстрозькоњ академ≥њ (√.—мотрицький, …. н¤гиницький, ≤.¬ишенський). ќсоблив≥стю цього напр¤мку була ≥де¤ збереженн¤ ≥ розвитку давньословТ¤нськоњ мови, використанн¤ њњ духовного потенц≥алу дл¤ становленн¤ людини ¤к особистост≥, њњ самоп≥знанн¤, духовного зростанн¤.

    ¬ ’V≤ стол≥тт≥ на ”крањн≥ виникають рел≥г≥йно-нац≥ональн≥ орган≥зац≥њ православноњ ор≥Їнтац≥њ, так зван≥ братства, д≥¤льн≥сть ¤ких була спр¤мована проти рел≥г≥йного, нац≥онального ≥ соц≥ального пригнобленн¤ украњнського ≥ б≥лоруського населенн¤ з боку панськоњ ѕольщ≥ ≥ католицькоњ церкви.

    “ак≥ братства були створен≥ у Ћьвов≥,  иЇв≥, ¬≥льно, ћ≥нську, ќстроз≥ та багатьох ≥нших м≥стах. ’арактерними рисами д≥¤льност≥ братських угрупувань були: антиклерикальна, реформац≥йна спр¤мован≥сть Ц антикатолицизм; протест проти нац≥онального ≥ соц≥ального поневоленн¤; культурно-просв≥тницька д≥¤льн≥сть; розгл¤д проблем людини, поЇднанн¤ в н≥й т≥лесного ≥ духовного начал, Їднанн¤ њњ з богом.

    ƒ≥¤льн≥сть братських шк≥л, попри њхню ≥сторичну обмежен≥сть, спри¤ла становленню самосв≥домост≥ православного люду, подальшому розвитку гуман≥стичних традиц≥й украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

    ‘≥лософ≥¤  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ.

     иЇво-ћогил¤нська академ≥¤ виникаЇ на баз≥  ињвськоњ братськоњ школи та школи  иЇво-ѕечерського монастир¤, ¤к≥ були обТЇднан≥ зусилл¤ми митрополита ѕетра ћогили в 1632 р. —початку це був колег≥ум, а згодом, з 1701 року, став академ≥Їю, першим вищим навчальним закладом сх≥дних словТ¤н. ¬перше в ”крањн≥ ф≥лософ≥¤ викладалас¤ окремо в≥д теолог≥њ. ѓњ викладанн¤ в значн≥й м≥р≥ було схоластичним. ¬икладач≥ академ≥њ розум≥ли ф≥лософ≥ю ¤к систему дисципл≥н чи наук, покликаних в≥днайти ≥стину, причину речей, даних людин≥ богом, а також досл≥дити моральн≥ основи њњ житт¤. ≤стину вони ототожнювали з вищим бутт¤м, тобто богом, ¤кого вважали також творцем природи.

    ¬изначними ф≥лософами, котр≥ представл¤ли  иЇво-ћогил¤нську академ≥ю, були ≤.√≥зель (бл. 1600 Ц 1683), …. ононович-√орбацький (пом. 1653 р.), —.яворський (1658 Ц 1722), ‘.ѕрокопович (1681 Ц 1736), √. ониський (1717 Ц 1795) та ≥нш≥.

    «агальною ознакою њх ф≥лософського вченн¤ було те, що воно в значн≥й м≥р≥ ірунтувалос¤ на ≥деал≥стичних, теософських началах. “еософ≥¤ ( в≥д грец. тео Ц бог, соф≥¤ Ц мудр≥сть) Ц рел≥г≥йно-ф≥лософське вченн¤, котре претендуЇ на те, щоб Унауковими методамиФ довести Убожественну мудр≥стьФ, зробивши њњ надбанн¤м особи. ¬они ¤к правило, визнавали першопричиною всього ≥снуючого бога, котрий творить не лише реч≥, Уматер≥юФ, але ≥ њх УформуФ.

    –азом з тим п≥д впливом розвитку науки ≥, насамперед, природознавства у ф≥лософ≥њ  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ поступово зм≥щуютьс¤ акценти з теософ≥њ до пантењзму, до визнанн¤ того, що сама природа Ї богом. Уѕовне визначенн¤ природи, Ц писав найв≥дом≥ший ф≥лософ академ≥њ ‘.ѕрокопович, Ц зб≥гаЇтьс¤ з богом в≥дносно природних речей, в ¤ких в≥н необх≥дно ≥снуЇ ≥ ¤к≥ в≥н рухаЇ. «в≥дси виходить, що це визначенн¤ не лише природи..., але воно, очевидно, в≥дноситьс¤ до матер≥њ ≥ форми (÷ит по: У‘илософска¤ мысль в  иеве.  ., 1982, стор. 123).

    ƒоречно в≥дзначити, що розум≥нн¤ ф≥лософами академ≥њ взаЇмозвТ¤зку матер≥њ ≥ форми, хоч ≥ ірунтувалос¤ на пантењстичн≥й основ≥, суттЇво в≥др≥зн¤лось в≥д тлумаченн¤ цього питанн¤ у ф≥лософ≥њ јр≥стотел¤. ” останнього матер≥¤ Ї пасивною, ≥нертною, форма ж Ї активною, рухливою, причинною. Ћише вона даЇ ≥мпульс до розвитку. ѕроф. академ≥њ …. ононович-√орбацький, в противагу античному ф≥лософу, п≥дкреслював, що Уматер≥¤ не пасивна, ¤к вважав јр≥стотель, а активна, бо з нењ вивод¤тьс¤ вс≥ форми... ¬с¤ природа Ц це субстанц≥¤ д≥¤нн¤Ф (там же, стор. 125). Ућатер≥¤ Ї активною ≥ д≥¤льноюФ, Ц погоджувавс¤ учень  ононовича-√орбацького Ц ≤.√≥зель, Ц але Уактивна сила кожноњ реч≥Ф залежить в≥д Увсемогутност≥ божоњФ (там же, стор. 126).

    ≤. √≥зель Ц самобутн≥й ≥ глибокий мислитель. ¬≥н стверджував, що матер≥¤ (безумовно, створена богом) не може бути знищена н≥ в ¤к≥сному, н≥ в к≥льк≥сному в≥дношенн≥. ¬она не виникаЇ ≥ не зникаЇ в процес≥ њњ перетворенн¤, а лише переходить з одного стану в ≥нший. Ућатер≥¤, Ц писав ф≥лософ, Ц Ї в однаков≥й к≥лькост≥ ≥ до того, в ¤кому вигл¤д≥ вона була у т≥л≥ дерева, ≥ пот≥м, перебуваючи в т≥л≥ вогню, котрий виник з цього дереваФ (там же, стор. 127).

    “аку ж думку под≥л¤в ≥ ‘.ѕрокопович, ¤кий п≥дкреслював, що Упершу матер≥ю не можна н≥коли н≥ створити, н≥ зруйнувати, а також н≥ зб≥льшити, н≥ зменшити ту, ¤ку створив бог напочатку св≥ту...; в ¤к≥й к≥лькост≥ вона створена, такою ж залишаЇтьс¤ до цього часу ≥ залишитьс¤ завждиФ (там же, стор. 127 Ц 128).

    ‘≥лософському вченню професор≥в  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ було притаманне розум≥нн¤ Їдност≥ матер≥њ ≥ руху, його суперечливост≥, плинност≥ речей. –ух Ц це така властив≥сть матер≥њ, без ¤коњ не можна збагнути будь-¤ких зм≥н, процес≥в виникненн¤ ≥ зникненн¤, круговороту в природ≥. УЅез ірунтовного розум≥нн¤ руху, Ц писав ‘.ѕрокопович, Ц неможливо добре зрозум≥ти ≥ всього ≥ншого..., бо вс≥ перем≥ни, виникненн¤ ≥ загибель, круговорот небес, рух елемент≥в, активн≥сть ≥ пасивн≥сть, б≥жуч≥сть ≥ зм≥нн≥сть в≥дбуваютьс¤ завд¤ки рухов≥. –ух ¤вл¤Ї собою ¤к би загальне житт¤ всього св≥туФ (там же, стор. 128 Ц 129). ќднак Упричиною причинФ цього руху, на думку ф≥лософа, Ї бог, тобто ц¤ проблема теж вир≥шувалас¤ ф≥лософами академ≥њ з позиц≥й пантењзму.

    –азом з тим, незважаючи на так≥ пантењстичн≥ у¤вленн¤, у ф≥лософ≥њ  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ знаходили в≥дображенн¤ елементи д≥алектики, глибокого розум≥нн¤ сутност≥ протилежностей у розвитку природи, њњ речей ≥ ¤вищ. ≤.√≥зель, наприклад, вважав, що реч≥ рухаютьс¤ сам≥ по соб≥ ≥ це в≥дбуваЇтьс¤ внасл≥док д≥¤нн¤ протилежних сил, Уде немаЇ протилежностей, Ц писав ≤.√≥зель, Ц там немаЇ н≥ виникненн¤, н≥ знищенн¤Ф, тобто немаЇ руху. У–ух, Ц п≥дкреслював ‘.ѕрокопович, Ц виникаЇ з протилежного; тобто спокою.

    ¬с¤ природа Ї Їдн≥стю руху ≥ спокою. якщо реч≥ рухаютьс¤ чи знаход¤тьс¤ у спокоњ, то все це обусловлюЇтьс¤ самою природою, њњ УпринципамиФ. ‘.ѕрокопович висловлював таку думку: Уѕрирода Ї принципом ≥ причиною руху ≥ спокою, тобто ¤кщо реч≥ рухаютьс¤, њх рух обумовлюЇтьс¤ природою, ≥ ¤кщо перебувають у спокоњ, то њх спок≥й знову-таки обумовлюЇ природа... т≥ла за своЇю природою або рухаютьс¤ або знаход¤тьс¤ у спокоњФ (там же, стор. 130).

    ƒосить зм≥стовно представлена у ф≥лософ≥њ  иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ концепц≥¤ п≥знанн¤. ‘≥лософи академ≥њ ¤к≥ мали сумн≥в у можливост¤х людини п≥знати оточуючий њњ св≥т, розум≥ли, що зд≥йснюЇтьс¤ ¤к на р≥вн≥ в≥дчутт≥в, так ≥ на р≥вн≥ розуму. ¬еликого значенн¤ в процес≥ п≥знанн¤ вони надавали чуттЇв≥й д≥¤льност≥ людини, вважаючи, що п≥знанн¤ не може об≥йтись без цього. УЅудь-¤ке п≥знанн¤, Ц наголошував —.яворський, Ц залежить в≥д в≥дчутт≥вФ. Ќе менше категоричним було також судженн¤ …. ононовича-√орбацького: Ув ≥нтелект≥ немаЇ н≥чого, чого б не було ран≥ше у в≥дчутт¤хФ (там же, стор. 133).

    ќднак, ¤ким би важливим не було б чуттЇве п≥знанн¤ людини, воно само по соб≥ ще не даЇ можливост≥ проникнути у сутн≥сть речей ≥ ¤вищ. ƒл¤ цього потр≥бен розум, ≥нтелектуальна д≥¤льн≥сть, з допомогою ¤коњ людина може зд≥йснити це. Ѕо в≥дчутт¤ в≥дображають д≥йсн≥сть конкретно, безпосередньо, а розум Ц опосередковано, узагальнено, абстрактно ≥ це в≥дображенн¤ б≥льш досконале. У–озум, Ц писав ≤.√≥зель, Ц п≥знаЇ чуттЇв≥ образи б≥льш досконало, н≥ж в≥дчутт¤, бо в≥дчутт¤ п≥знаЇ матер≥ально ≥ конкретно, а розум Ц нематер≥ально ≥ абстрактноФ (там же, стор. 134).

    «даЇтьс¤, що вищенаведен≥ р¤дки вз¤т≥ ≥з сучасних досл≥джень по теор≥њ п≥знанн¤, наст≥льки вони њй в багатьох в≥дношенн¤х адекватн≥. ÷е ¤скраве св≥дченн¤ високого розвитку украњнськоњ ф≥лософ≥њ ’V≤≤ Ц ’V≤≤≤ стол≥тт¤.

    –езультатом п≥знанн¤ людини Ї дос¤гненн¤ нею ≥стини. ÷е зд≥йснюЇтьс¤, на думку ф≥лософ≥в академ≥њ, двома шл¤хами Ц лог≥чним (в≥дпов≥дн≥сть знанн¤ д≥йсност≥) ≥ трансцендентальним, тобто таким, ¤кий надаЇтьс¤ людин≥ богом, через його одкровенн¤.

    ўо ж до критер≥ю ≥стини, то тут ми маЇмо пом≥тне переб≥льшенн¤ чуттЇвого п≥знанн¤, котре вважалос¤ не лише початком п≥знанн¤, але ≥ критер≥Їм його достов≥рност≥. У‘≥зичн≥ теор≥њ, Ц наголошував ‘.ѕрокопович, Ц стають б≥льш точними... через випробуванн¤ њх органами в≥дчутт¤Ф (там же, стор. 133).

    “аким чином, ф≥лософ≥¤  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ, з одного боку, ірунтувалас¤ головним чином на теософськ≥й, пантењстичн≥й ≥ дењстичн≥й основах, а, з ≥ншого, ≥ це Ї значним надбанн¤м њњ розробник≥в, глибоке розум≥нн¤ сутност≥ природи, њњ руху ≥ розвитку, самоњ матер≥њ, к≥льк≥сноњ ≥ ¤к≥сноњ стаб≥льност≥ останньоњ, елемент≥в д≥алектики протилежностей, теор≥њ п≥знанн¤ ≥ т.п., що спри¤ло становленню ≥ розвитку наукового св≥торозум≥нн¤. ‘≥лософ≥¤  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ Ц ц≥нне надбанн¤ украњнськоњ духовноњ культури.

    ‘≥лософ≥¤ √.—. —ковороди.

    ¬идатний украњнський ф≥лософ √.—. —коворода (1722 Ц 1794), вихованець  иЇво-ћогил¤нськоњ академ≥њ, ф≥лософ, поет ≥ мандр≥вник, пос≥даЇ особливе м≥сце в ≥стор≥њ украњнськоњ ф≥лософ≥њ. ўе за його житт¤ про нього складалис¤ легенди ¤к про украњнського —ократа. ” 16 рок≥в в≥н став студентом  ињвськоњ академ≥њ, певний час перебував у дв≥рськ≥й капел≥ у ѕетербурз≥, мандрував по крањнах «ах≥дноњ ™вропи, знав мови, вивчав ф≥лософ≥ю, був знавцем античноњ ≥ патр≥стичноњ л≥тератури. „асом свого становленн¤ ≥ особист≥сного утвердженн¤ —коворода вважав своњ 30 рок≥в; л≥тературну д≥¤льн≥сть в≥н почав з другоњ половини 60-х рок≥в. «а його житт¤ н≥чого не було надруковано, вже п≥сл¤ смерт≥ стають в≥домими цикли його ф≥лософських д≥алог≥в (УЌарк≥сФ, У—имфон≥¤ наречена книга асханьФ, У∆ена ЋотоваФ, Уѕотоп зм≥њнФ та ≥нш≥).

    ‘≥лософська концепц≥¤ √.—ковороди Ц пантењзм. Ѕог ≥ природа Ц це Їдине ц≥ле: кожна людина маЇ в соб≥ Ѕога, в≥н не ≥снуЇ поза людиною. √оловна проблема його ф≥лософ≥њ Ц це проблема людини. …ого ф≥лософ≥¤ УпрактичнаФ, оск≥льки ф≥лософа ц≥кавить передус≥м моральна проблематика. ” центр≥ уваги ф≥лософ≥њ Умандр≥вного ф≥лософаФ Ц рел≥г≥йн≥ ≥ моральн≥ проблеми. √.—коворода викладаЇ њх мовою образ≥в, символ≥в, метафор. ћетодом розробленн¤ цих проблем Ї пошук ≥ протиставленн¤ протилежностей, суперечностей, антитез, тому цей метод називають антитетичним.

    ƒл¤ √.—ковороди весь св≥т Ї прос¤кненим протилежност¤ми: житт¤ Ц смерть, св≥тло Ц т≥нь, безглузд¤ Ц мудр≥сть, плач Ц см≥х, безчест¤ Ц слава, лют≥сть Ц мил≥сть, початок Ц к≥нець тощо. ”се в св≥т≥ рухаЇтьс¤ м≥ж протилежност¤ми у кол≥ (Ук≥льц≥Ф), початком ¤кого Ї в≥дпаданн¤ в≥д Ѕога, а к≥нцем Ц поверненн¤ до нього.

    √.—коворода не створив теоретично оформленого ≥ систематизованого вченн¤. —вою ф≥лософ≥ю в≥н розум≥в, ¤к вм≥нн¤ жити в Ѕогов≥, у гармон≥њ з природою, у мир≥ з людьми ≥ власною сов≥стю. У оли дух людини веселий, думки спок≥йн≥, серце мирне, Ц то й усе св≥тле, щасливе, блаженне. ќце ≥ Ї ф≥лософ≥¤Ф, Ц стверджував —коворода.

    ѕров≥дними ≥де¤ми ф≥лософ≥њ √.—ковороди стали: Ц

    вченн¤ про людину, про самоп≥знанн¤ ¤к Їдиний шл¤х до Ѕога ≥ до щаст¤; Ц

    Ц вченн¤ про три св≥ти, ¤к≥ складають все ≥снуюче; Ц

    Ц ≥де¤ подв≥йноњ природи трьох св≥т≥в; Ц

    Ц Уф≥лософ≥¤ серц¤Ф ¤к осередку духовного житт¤ людини та головного ≥нструменту самоп≥знанн¤; Ц етичний ≥деал Унер≥вноњ р≥вност≥Ф та ≥де¤ Усродноњ прац≥Ф.

    ѕо своњй любов≥ до людини Ѕог дав њй все необх≥дне, вважав мислитель. ѕричому все, що потр≥бне, зробив легким, а важке Ц непотр≥бним. Ќайпотр≥бн≥шим дл¤ людини Ї щаст¤, Умир душевнийФ. ¬оно доступне вс≥м, пол¤гаЇ в п≥знанн≥ себе ¤к образу Ѕожого. Уѕогл¤нь у себеФ, тобто п≥знай себе Ц це основний мотив ф≥лософ≥њ —ковороди.

    ƒал≥, вважав ф≥лософ, усе створене Ѕогом можна визначити ¤к три св≥ти: перший Ї загальний св≥т, Уде живе усе породженеФ, Ув≥н складаЇтьс¤ ≥з незчисленних св≥т≥в ≥ Ї великий св≥тФ макрокосм; другий св≥т Ц це м≥крокосм людини; трет≥й Ц символ≥чний св≥т Ѕ≥бл≥њ. —имволи Ѕ≥бл≥њ Уведуть думку нашу до розум≥нн¤ в≥чноњ натуриФ.

     ожен ≥з трьох св≥т≥в складаЇтьс¤ з двох УнатурФ, маЇ подв≥йну природу, одна з ¤ких Ц видима (матер≥альна), друга Ц невидима, тобто божественна, Ц вважав —коворода. Ќевидима натура ≥ Ї Ѕогом, ¤кий пронизуЇ собою все суще (отже, тут ми бачимо ренесансний пантењзм, про що вже говорилос¤ ран≥ше). ћакросв≥т за зовн≥шньою матер≥альною оболонкою приховуЇ внутр≥шн≥й божественний сенс. ћ≥кросв≥т м≥стить у соб≥ гр≥ховну, т≥лесну, земну природу людини, але разом з тим, Ц правдиву, д≥йсну природу Ц людину ¤к образ ≥ подобу Ѕожу. «а символами Ѕ≥бл≥њ, за Увидимою натуроюФ њњ тексту потр≥бно вп≥знати ≥ розгадати живий дух, невидимий сенс божественного одкровенн¤.

    Ќа противагу ѕросв≥тництву ≥ рац≥онал≥зму ’V≤≤≤ ст. —коворода створюЇ вченн¤ про УсерцеФ, ¤к позасв≥дом≥ ≥ надрозумов≥ глибини людськоњ душ≥. —ерце Ц це Убезодн¤Ф людськоњ душ≥, через ¤ку в≥дкриваЇтьс¤ божественна Убезодн¤Ф, тому Убезодн¤ кличе безоднюФ, через п≥знанн¤ себе людина п≥знаЇ Ѕога. —ерце, а не розум виступаЇ джерелом бажань, почутт≥в ≥ думок. –азом з тим людське серце Ї засобом п≥знанн¤, саме у ньому повинн≥ зТЇднатис¤ розум ≥ в≥ра, розум ≥ вол¤ людини.

    “аким чином, етичне вченн¤ √.—ковороди спр¤моване на пошук шл¤ху, що веде до д≥йсноњ людини, до щаст¤, до Уобожненн¤Ф, до уподобанн¤ Ѕогу. Ћюдська дол¤ залежить в≥д природних нахил≥в, а тому у кожн≥й людин≥ Ї нахил до УсродноњФ соб≥ справи. ƒл¤ дос¤гненн¤ внутр≥шнього спокою ≥ миру потр≥бно додержуватис¤ правила про Усродн≥стьФ, жити у злагод≥ з≥ своњм характером, з власною природою, не насилувати своњх схильностей ≥ обдарувань. “ому етичним ≥деалом —ковороди Ї ≥деал нер≥вноњ р≥вност≥, адже ус≥ люди Ї лише Ут≥нню справжньоњ людини, ус≥ р≥вн≥ перед Ѕогом, але разом з тим вс≥ Ї р≥зними, тому що мають свою власну натуру. ™диною метою вс≥х людей Ї наближенн¤ до Ѕога, але кожна людина маЇ св≥й шл¤х до Ѕога, своЇ призначенн¤.

    ”крањнська ф≥лософ≥¤ ’≤’ Ц початку ’’ ст.

    ”крањнська ф≥лософ≥¤ ’≤’ Ц початку ’’ стол≥тт¤ представлена такими ≥менами, ¤к ќ.Ќовицький (1806 Ц 1884), —.√огоцький (1813 Ц 1898), “.Ўевченко (1814 Ц 1861), ћ. остомаров (1817 Ц 1885), ѕ.ёркевич (1827 Ц 1874), ћ.ƒрагоманов (1841 Ц 1895) та ≥ншими.

    ƒл¤ мислител≥в цього пер≥оду характерне глибоке розум≥нн¤ проблем ф≥лософ≥њ, соц≥олог≥њ, ≥сторичного процесу, соц≥ально-пол≥тичноњ ≥ нац≥ональноњ проблематики.

    ѕроф.  ињвського ун≥верситету —.√огоцький вперше в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ створив чотиритомну ф≥лософську енциклопед≥ю Ц У‘≥лософський лексиконФ (1857). ѕроф. ќ. Ќовицький видав р¤д ф≥лософських праць, високо ц≥нував вченн¤ видатного н≥мецького ф≥лософа √егел¤ за його глибоке розум≥нн¤ законом≥рност≥ ≥сторичного поступу, нер≥дко посилавс¤ на нього, використовував його судженн¤. “ак, у в≥дпов≥дност≥ з гегел≥вською ф≥лософ≥Їю, в≥н стверджував, що ф≥лософ≥¤, УЇ наука, тобто думка, котра прагне до повного ≥ систематичного розвитку самоњ себеФ, що ф≥лософськ≥ вченн¤ р≥зних час≥в ≥ народ≥в Усуть р≥зноб≥чн≥ ≥ р≥зноман≥тн≥ способи в≥дтворенн¤ д≥йсност≥ в думкахФ (пор≥вн¤йте висловлюванн¤ √егел¤ про те, що Уф≥лософ≥¤ Ї в думках охоплена епохаФ) тощо.

    –азом з тим це не завадило ќ.Ќовицькому п≥ддавати ф≥лософську концепц≥ю √егел¤ за рац≥онал≥зм р≥зк≥й критиц≥, оск≥льки зм≥ст духовного св≥ту людини, Уживе в переконанн¤х серц¤, а не в пон¤тт¤х розумуФ. ÷¤ критика зд≥йснювалас¤ ќ.Ќовицьким з позиц≥й ≥ррац≥онал≥зму ≥ тењзму, з позиц≥й того, що Ув≥ра завжди вища знанн¤, рел≥г≥¤ вище ф≥лософ≥њ (там же, стор. 197).

    ѕ≥сл¤ √.—ковороди пров≥сником ф≥лософ≥њ украњнського духу був “.√.Ўевченко. ¬ажливою рисою його ф≥лософських, сусп≥льно-пол≥тичних погл¤д≥в була посл≥довна ≥ безкомпром≥сна антикр≥посницька спр¤мован≥сть, непримиренна боротьба проти самодержавноњ пол≥тики нац≥онального гнобленн¤ народ≥в, в≥дстоюванн¤ демократизму у нац≥ональному питанн≥.

    ¬ ≥сторичному минулому ”крањни його ц≥кавили под≥њ ≥ традиц≥њ, повТ¤зан≥ з визвольною боротьбою украњнського народу проти ≥ноземних загарбник≥в, проти соц≥ального рабства ≥ нац≥онального гнобленн¤. ѕоет-ф≥лософ високо оц≥нив «апорозьку —≥ч, ¤ка в≥д≥грала важливу роль в ≥стор≥њ ”крањни ≥ становить њњ славетну стор≥нку.

    ’вилювала “.√.Ўевченка ≥ словТ¤нська проблема, ¤ку в≥н розвТ¤зував з позиц≥й демократизму ≥ братерськоњ Їдност≥ словТ¤н.

    —в≥тосприйн¤ттю Ўевченка притаманний принциповий антропоцентризм ¤кий зумовлюЇ сприйн¤тт¤ навколишнього св≥ту природи, ≥стор≥њ й культури кр≥зь призму переживань, бажань, потреб ≥ прагнень людини. ƒл¤ нього цей св≥т уособлюЇ ”крањна ¤к екзест≥йний стан бутт¤. …ого особиста дол¤ й дол¤ його народу стають в≥ддзеркаленн¤м одне одного. ÷¤ ф≥лософ≥¤ глибоко ≥ндив≥дуальна, особиста ≥, разом з тим, ірунтувалас¤ на нац≥ональн≥й ≥дењ украњнського народу, його ментальност≥. ”люблений герой Ўевченка Ц лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, що виступаЇ оборонцем р≥дного краю, нос≥Їм народноњ правди ≥ чест≥.

    ¬≥нець Ўевченковоњ творчост≥ Ц уславленн¤ свободи, першоњ ≥ неодм≥нноњ передумови людського поступу, добробуту й щаст¤. ƒо найволелюбн≥ших твор≥в належить його У обзарФ.

    “.Ўевченко Ц поет-пророк. ¬≥н в≥рив у те, що представники науки ≥ техн≥ки допоможуть труд¤щ≥й людин≥, що њхн≥ в≥дкритт¤ служитимуть трудовому народу. ћайбутн¤ ”крањна повинна стати св≥том, зв≥льненим в≥д зла.

    ћ. остомаров Ц ≥сторик, етнограф, громадський д≥¤ч. ќсобливе значенн¤ при вивченн≥ його соц≥ально-ф≥лософських погл¤д≥в маЇ прац¤ У ниги бутт¤ украњнського народуФ, у ¤ких висв≥тлюЇтьс¤ траг≥чна ≥стор≥¤ украњнського народу ≥ виголошуЇтьс¤ впевнен≥сть, що в≥н обовТ¤зково в≥дродитьс¤ ¤к самобутн≥й культурний етнос.

    ” 1861 р.  остомаров публ≥куЇ велику статтю, в ¤к≥й робить спробу проанал≥зувати основн≥ риси украњнськоњ духовност≥ у пор≥вн¤нн≥ з рос≥йською й доходить до висновку, що украњнський народ маЇ своњ власн≥ етнопсихолог≥чн≥ характеристики, ¤к≥ виокремлюють його серед ≥нших народ≥в, зокрема рос≥йського. ќдним ≥з визначних украњнських ф≥лософ≥в ’≤’ стол≥тт¤ був ѕ.ёркевич Ц ірунтовний розробник самобутньоњ концепц≥њ Уф≥лософ≥њ серц¤Ф.

    ѕ.ёркевич був переконаний, що в серц≥ людини Ц найглибша основа ≥ духовно-етичне джерело людського ≥снуванн¤. ¬ д≥¤льност≥ серц¤ Ц в почутт¤х, переживанн¤х, емоц≥¤х, реакц≥¤х, а не в думках, в њх всезагальност≥, в≥дображаЇтьс¤ ≥ндив≥дуальн≥сть особистост≥. ‘≥лософ п≥дкреслюЇ, що розум лише вершина, а не кор≥нн¤ духовного житт¤ людини. «нанн¤ ми отримуЇмо в результат≥ духовноњ д≥¤льност≥; лише тод≥, коли воно проникло в серце, знанн¤ може бути засвоЇним.

    Ѕудучи рел≥г≥йним ф≥лософом, ѕ.ёркевич не визнавав ≥снуванн¤ матер≥ального начала незалежно в≥д духу. Ућатер≥альне началоФ Ї лише таким, коли воно розгл¤даЇтьс¤ у взаЇмод≥њ з духом. ѕро Удуховне началоФ ми маЇмо у¤вленн¤ в результат≥ самоспостереженн¤, внутр≥шнього досв≥ду.

    ѕ.ёркевич розгортаЇ ц≥л≥сну систему доказ≥в стосовно серц¤ ¤к осередд¤ ус≥Їњ т≥лесност≥ ≥ духовноњ д≥¤льност≥ людини, найсуттЇв≥шого органу, в≥дправноњ точки рух≥в, бажань, почутт≥в, думок, емоц≥й з ус≥ма њх в≥дт≥нками ≥ особливост¤ми. Ѕо:

    Ц серце Ї охоронцем ≥ нос≥Їм ус≥х т≥лесних ≥ духовних сил людини; Ц

    серце Ї центром духовного житт¤ людини. ¬оно зачинаЇ ≥ породжуЇ р≥шуч≥сть людини на т≥, чи ≥нш≥ проступки; в ньому виникають багатоман≥тн≥ нам≥ри ≥ бажанн¤; воно Ї осередд¤м вол≥ людини та њњ бажань; Ц

    Ц серце Ї центром вс≥х п≥знавальних д≥й душ≥ людини. ¬се, що ми знаЇмо, що ми пригадуЇмо Ц все йде в≥д серц¤; Ц

    Ц серце Ї осередд¤м багатоман≥тних душевних почувань, хвилювань ≥ пристрастей людини; Ц

    Ц серце Ц основа њњ морального житт¤, моральний стрижень. Ћише серце здатне передати вс≥ нюанси морального стану людини.

    “ому серце Ї найважлив≥шою складовою частиною нашого ≥снуванн¤. —тан серц¤ в≥дображаЇ весь наш духовний стан. Ћюдина повинна в≥ддати Ѕогов≥ одне своЇ серце, щоб стати йому в≥рним в думках, словах ≥ справах (ƒив. ѕ.ƒ.ёркевич. ‘илософские произведени¤. ћ., 1990, стор. 73).

    У‘≥лософ≥¤ серц¤Ф ѕ.ёркевича Ц ф≥лософ≥¤ кард≥оцентризму (в≥д грец. кард≥о Ц серце, в центр≥).

    ћ.ƒрагоманов Ц украњнський ≥сторик, мислитель, громадсько-пол≥тичний д≥¤ч. ќсновн≥ його ф≥лософсько-соц≥олог≥чн≥ погл¤ди викладен≥ у двотомному виданн≥ УЋ≥тературно-публ≥цистичн≥ прац≥Ф. ¬≥н переконаний у безмежних можливост¤х людського розуму ≥ науки п≥знати навколишн≥й св≥т. ” своњх досл≥дженн¤х ƒрагоманов прид≥л¤Ї значну увагу проблем≥ методу, зокрема, дл¤ п≥знанн¤ сусп≥льного житт¤ використовуЇ соц≥олог≥чний метод, ¤кий передбачаЇ анал≥з основних елемент≥в кожного сусп≥льного ¤вища, розкритт¤ њх взаЇмозвТ¤зку ≥ взаЇмод≥њ.

    ¬≥дзначаючи велике значенн¤ економ≥чних фактор≥в у розвитку сусп≥льства, ћ.ƒрагоманов не погоджуЇтьс¤ з тим, що цей фактор Ї Їдино вир≥шальним, виступаЇ проти одноб≥чного його переоц≥нюванн¤, оск≥льки людство однаковою м≥рою загинуло б ≥ в≥д голоду, ≥ в≥д безпл≥дд¤, ≥ в≥д ≥д≥отизму. “ому безглуздо вир≥шувати, ¤ка саме потреба найголовн≥ша, оск≥льки кожна з них головна.

    ’арактерною рисою соц≥олог≥чних погл¤д≥в мислител¤ Ї те, що Уосновною одиницеюФ сусп≥льства в≥н вважав людську особу. ѓњ добробут ≥ щаст¤ були дл¤ нього важливою метою поступу.

    ‘≥лософ≥¤ ≤.‘ранка.

    ≤.я.‘ранко (1856 Ц 1916) Ц видатний украњнський письменник, ф≥лософ, громадський д≥¤ч. «ак≥нчив ф≥лософський факультет Ћьв≥вського ун≥верситету (1880), мав вчену ступ≥нь доктора ф≥лософ≥њ, ¤ку отримав у ¬≥денському ун≥верситет≥ (1893).

    —в≥тогл¤д ≤.‘ранка формувавс¤ в складних умовах пореформеноњ √аличини п≥д вир≥шальним впливом революц≥йного демократизму “.Ўевченка, рос≥йських революц≥йних демократ≥в ’≤’ стол≥тт¤, т≥сного звТ¤зку з роб≥тничим ≥ демократичним рухом «ах≥дноњ ”крањни. «а свою сусп≥льно-пол≥тичну д≥¤льн≥сть, пропаганду соц≥ал≥стичних ≥дей, заклики до повстанн¤ украњнського народу проти поневоленн¤, ‘ранко неодноразово п≥ддававс¤ увТ¤зненню з боку австр≥йських властей.

    ‘≥лософськ≥ погл¤ди ‘ранка зазнали значного впливу марксистських ≥дей. ¬≥н був знайомий з У ап≥таломФ  .ћаркса, частину ¤кого переклав на украњнську мову, твором ‘.≈нгельса Ујнти-ƒюр≥нгФ тощо.

    —воњ ф≥лософськ≥ погл¤ди ‘ранко виклав в прац¤х Ућисл≥ о еволюц≥њ в ≥стор≥њ людськост≥Ф, Уўо таке поступ?Ф, Уѕро працюФ, У атех≥зис економ≥чного соц≥ал≥змуФ, У ≥лька сл≥в о т≥м, ¤к упор¤дкувати наш≥ людов≥ видавництваФ, УЌайнов≥ш≥ напр¤мки в народознавств≥Ф та багатьох ≥нших прозових, поетичних та публ≥цистичних творах.

    ќсновою св≥тогл¤ду ≤.‘ранка Ї ф≥лософський матер≥ал≥зм.

    ” зб≥рц≥ У«≥вТ¤ле лист¤Ф, говор¤чи про матер≥ал≥стичне розум≥нн¤ д≥йсност≥, ≤.‘ранко в≥дзначаЇ, що в основ≥ всього ≥снуючого лежить не ≥де¤, дух, а матер≥¤, ¤ка в≥чна ≥ не маЇ н≥ початку, н≥ к≥нц¤. ѓњ найважлив≥шою властив≥стю Ї рух, зм≥на, плинн≥сть. У¬ д≥йсност≥, в природ≥, Ц писав ‘ранко, Ц все п≥дл¤гаЇ безперервн≥й зм≥н≥, руху ≥ обм≥ну матер≥њФ.

    ћислитель був переконаний, що житт¤, обТЇктивна д≥йсн≥сть Ї визначальним у в≥дношенн≥ до св≥домост≥, що св≥дом≥сть Ц результат поступового ≥ складного розвитку матер≥њ, що природа створила людину з њњ високою орган≥зац≥Їю, а не ¤кась ≥стота Ц природу, ¤к про це тверд¤ть ф≥лософи-≥деал≥сти.

    ≤.‘ранко доводив безмежн≥сть п≥знанн¤ на противагу агностицизму, в≥рив у п≥знаванн≥сть св≥ту ≥ його законом≥рностей. У...ЌемаЇ певних меж, Ц писав в≥н, Ц котр≥ вказують людин≥: до сих п≥р д≥йдеш, а дал≥ Ц н≥. “е, що вчора п≥знати здавалос¤ неможливим, ви¤вл¤Їтьс¤ можливим сьогодн≥Ф. ѕрирода, на його думку, п≥знаванна, вона Ї своЇр≥дною книгою, ¤ку людина повинна читати, щоб бути щасливою, бо знанн¤ закон≥в розвитку полегшить њњ житт¤. “≥льки матер≥ал≥стична ф≥лософ≥¤, п≥дкреслював ≤.‘ранко, може дати люд¤м можлив≥сть в≥дкрити безл≥ч таЇмниць, розкрити њх, п≥знати ≥ використати, бо лише вона здатна обТЇктивно зТ¤сувати факти, закони сусп≥льного розвитку на основ≥ досл≥джень зовн≥шнього св≥ту.

    ≤.‘ранко розум≥в, що ≥деал≥стична ф≥лософ≥¤ не ставила своЇю умовою досл≥дженн¤ закон≥в ≥ сил природи, а звертала свою увагу на безпл≥дне розм≥ркуванн¤. ≤деал≥сти вважають, що зовн≥шн≥й св≥т Ї т≥льки в≥дбитком нашоњ думки, пох≥дним нашого УяФ. ѕод≥бн≥ твердженн¤, писав ≤.‘ранко, породили у подальшому так≥ безглузд≥ ≥дењ, котр≥ под≥л¤Ї реакц≥йна ф≥лософ≥¤ Ўопенгауера або √артмана, що Ї запереченн¤м ус¤коњ здоровоњ науки.

    ¬ теор≥њ п≥знанн¤ ≤.‘ранко в≥ддавав перевагу њњ чуттЇвому етапу. ¬≥н вважав, що людина може говорити, думати лише про те, що у форм≥ вражень д≥йшло до њњ св≥домост≥. ќднак в≥дчутт¤ ще не дають повного знанн¤. ѕовнота його дос¤гаЇтьс¤ Укритичним розумом, котрий спираЇтьс¤ на детальне вивченн¤ ≥ пор≥вн¤нн¤ факт≥в ≥ ¤вищФ.

    ≤.‘ранко розум≥в, що процес п≥знанн¤ складний процес ≥ його результати повинн≥ п≥дкр≥плюватис¤ практикою. ќднак в≥н не зм≥г збагнути вс≥Їњ складност≥ процесу п≥знанн¤, не п≥дн¤вс¤ до розум≥нн¤ практики ¤к сукупноњ матер≥ально-предметноњ д≥¤льност≥ людини. ѕрактику ‘ранко розум≥в ¤к критер≥й в≥рност≥ в≥дображенн¤ д≥йсност≥ в художн≥х образах.

    ≤.‘ранко ви¤вл¤в глибоке розум≥нн¤ окремих елемент≥в д≥алектики. ¬≥н вимагав розгл¤дати ¤вища в њх розвитку. У’то каже УпоступФ, той каже одним духом дв≥ реч≥. ќдно те, що все на св≥т≥ зм≥нюЇтьс¤, н≥що не стоњть на м≥сц≥, а друге..., що поступ веде до добраФ. ѕри цьому ‘ранко ви¤вл¤Ї розум≥нн¤ суперечливост≥ сусп≥льного житт¤. Ќа думку ф≥лософа причина розвитку лежить в самих речах ≥ ¤вищах.  ожний предмет маЇ в соб≥ внутр≥шню силу, що спричин¤Ї рух. ÷¤ внутр≥шн¤ сила Ц суперечн≥сть, ¤ка У... вир≥внюЇ вс≥ нер≥вност≥, котра з найр≥знородн≥ших частей творить одноц≥льну Їдн≥стьФ. ‘ранко дор≥каЇ тим ф≥лософам, ¤к≥ не бачили причинного звТ¤зку ¤вищ, внутр≥шньоњ д≥алектики в предметах ≥ ¤вищах обТЇктивноњ д≥йсност≥.

    ≤.‘ранко був близьким до розум≥нн¤ причинного звТ¤зку матер≥альних, економ≥чних в≥дносин ≥ сфер духовного житт¤ сусп≥льства. “ак, в статт≥ УЌайнов≥ш≥ напр¤мки в народознавств≥Ф в≥н п≥дкреслюЇ, що сусп≥льн≥ ≥ пол≥тичн≥ установи Ї лише зовн≥шн≥м ви¤вом, Унадбудовою продукц≥йних в≥дносинФ. ‘ранко переконаний, що р≥вень духовного житт¤ сусп≥льства залежить в≥д стану його економ≥ки.

    ≤.‘ранко розум≥в, що економ≥чн≥ зм≥ни у сусп≥льств≥ мус¤ть спричин¤ти ≥ духовн≥ зм≥ни у св≥домост≥ людей, бо без цього не можна зд≥йснити н≥¤к≥ кор≥нн≥ соц≥альн≥ перетворенн¤. ÷≥ зм≥ни у св≥домост≥ людей мислитель повТ¤зував з боротьбою проти рел≥г≥њ ≥ ≥деал≥зму, проти кр≥посницькоњ ≥деолог≥њ, соц≥ального ≥ нац≥онального гн≥ту украњнського народу з боку царизму.

    ¬иступи ‘ранка проти рел≥г≥њ ≥ ≥деал≥зму, проти кр≥посницькоњ ≥деолог≥њ становл¤ть суттЇву рису його ф≥лософського св≥тогл¤ду.

    ¬плив марксистськоњ ф≥лософ≥њ на ‘ранка позначивс¤ ≥ в розум≥нн≥ ним рол≥ народних мас в ≥сторичному процес≥. ¬≥н розум≥в, що корол≥, полководц≥, р≥зн≥ завойовники не т≥льки не УробилиФ ≥ не Уробл¤тьФ ≥стор≥њ, а, навпаки, ≥стор≥¤ породжуЇ њх самих. Ѕо вони зТ¤вилис¤ ≥ стали необх≥дними лише внасл≥док певних соц≥альних передумов.

    ¬ галуз≥ естетики ≤.‘ранко теж сто¤в на матер≥ал≥стичн≥й основ≥. ƒжерелом цього були естетичн≥ погл¤ди рос≥йських революц≥он≥ст≥в-демократ≥в 40-60 рок≥в ’≤’ стол≥тт¤, естетика “.Ўевченка.

    ƒл¤ естетики ≤.‘ранка, ¤к ≥ дл¤ його сучасник≥в Ц ѕ.ћирного, ѕ.√рабовського, ћ. оцюбинського, Ћ.”крањнки, Ц характерною Ї боротьба за реал≥зм, народн≥сть мистецтва. «а основу останнього, за висловом ‘ранка, необх≥дно брати Ужитт¤ ¤к Їдиний кодекс естетичнийФ.

    ¬иступаючи проти Ќечу¤-Ћевицького, котрий проголошував в≥чн≥сть закон≥в мистецтва ≥ розгл¤дав л≥тературу ¤к надкласове ¤вище, ‘ранко наголошував, що такоњ л≥тератури немаЇ у св≥т≥, а Ув≥чн≥ закони мистецтваФ Ц це Устаре см≥тт¤Ф, ¤ке догниваЇ на см≥тнику ≥стор≥њ ≥ ¤ке перегризають т≥льки платн≥ в≥слюки-л≥тератори, що пишуть на л≥кт≥ своњ пов≥ст≥ ≥ фейлетони. Ћ≥тература повинна бути живим в≥дбитком сучасного житт¤ народного, його образом Ц ось висновок, до ¤кого приходить ≤.‘ранко.

    ≤.‘ранко, йдучи за “.Ўевченком, не переставав закликати украњнський народ до боротьби за своЇ соц≥альне ≥ нац≥ональне визволенн¤. …ого громадська, л≥тературна ≥ наукова д≥¤льн≥сть характеризуЇтьс¤, насамперед, соц≥ально-пол≥тичною спр¤мован≥стю, революц≥йн≥стю, що в≥дображала боротьбу труд¤щих мас зах≥дноњ ”крањни проти поневоленн¤. ≤ в ц≥й боротьб≥ ‘ранко займав видатне м≥сце ¤к революц≥онер-демократ, мислитель, традиц≥њ ¤кого Ї ц≥нним надбанн¤м украњнськоњ сусп≥льно-пол≥тичноњ думки.

    ќсновн≥ риси украњнськоњ ф≥лософ≥њ.

    Ц формуванн¤ ф≥лософськоњ думки украњнського етносу на самобутн≥й, м≥фолог≥чн≥й основ≥; Ц

    Ц суттЇве рел≥г≥йне забарвленн¤ давньоруськоњ ф≥лософ≥њ; Ц

    Ц в≥дображенн¤ у давньоруськ≥й ф≥лософ≥њ в≥ри у власн≥ сили ≥ зд≥бност≥ етносу, прагненн¤ до Їднанн¤ ус≥х руських земель; Ц

    Ц переважанн¤ у ф≥лософськ≥й думц≥  ињвськоњ –ус≥ морально-етичноњ проблематики сп≥взвучноњ з христи¤нськими ц≥нност¤ми; Ц

    Ц дуал≥зм ≥ пантењзм украњнськоњ ф≥лософ≥њ ’V≤≤≤ стол≥тт¤. Ц

    Ц Уф≥лософ≥¤ серц¤Ф ¤к самобутн¤ ≥нтерпретац≥¤ Їдност≥ розуму, вол≥, почутт≥в людини, ¤к зас≥б п≥знанн¤, долученн¤ њњ до вищого, позаземного божественного св≥ту; Ц

    Ц захист ≥нтерес≥в труд¤щих, боротьба проти њх соц≥ального ≥ нац≥онального гнобленн¤; Ц

    Ц глибоке розум≥нн¤ в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ ’≤’ стол≥тт¤ проблем ф≥лософського матер≥ал≥зму, елемент≥в д≥алектики; боротьба проти ≥деал≥зму. Ц


Hosted by uCoz