словник
ф≥лософи
хрестомат≥¤
енциклопед≥¤
консультац≥¤
програма
            ѕ≥фагор

    ѕ≥фагор Ї в ≥нтелектуальному в≥дношенн≥ одним з найб≥льш значних людей, що коли-небудь жили на земл≥. ћатематика в сенс≥ доказового дедуктивного обгрунтуванн¤ починаЇтьс¤ саме з ѕ≥фагора.” ѕ≥фагора вона ви¤вилас¤ т≥сно пов'¤заноњ з особливою формою м≥стицизму.

    ¬≥н був уродженцем острова —амоса, розкв≥т його д≥¤льност≥ припадаЇ приблизно на 532 р≥к до н.е. ƒе¤к≥ говорили, що в≥н був сином заможного громад¤нина на ≥м'¤ ћнесарх. «а час≥в ѕ≥фагора островом —амос керував тиран ѕол≥крат, старий нег≥дник, володар незл≥ченних багатств ≥ величезного флоту. ѕол≥крат покровителем мистецтв, в≥н прикрасив —амос чудовими зразками громадських роб≥т. ” рол≥ придворного поета ѕол≥крата виступав јнакреонт. ѕ≥фагору не було, проте, до душ≥ правл≥нн¤ ѕол≥крата, тому в≥н покинув —амос.  ажуть, що ѕ≥фагор побував у ™гипт≥ (≥ це правдопод≥бно), де почерпнув багато мудрост≥, але, так чи ≥накше, точно в≥домо, що ѕ≥фагор влаштувавс¤ в к≥нц≥ к≥нц≥в в  ротон≥ - м≥ст≥, розташованому в ѕ≥вденн≥й ≤тал≥њ.

    ѕ≥фагор Ї одн≥Їю з найб≥льш ц≥кавих ≥ загадкових особистостей в ≥стор≥њ. Ќе т≥льки традиц≥йн≥ у¤вленн¤ про його д≥¤льн≥сть ¤вл¤ють собою майже нерозкладних сум≥ш ≥стини ≥ брехн≥, але нав≥ть у своњй найпрост≥шою ≥ найменш сп≥рноњ форм≥ ц≥ у¤вленн¤ малюють нам досить дивний характер, ¤ким волод≥в ѕ≥фагор.

    ѕ≥фагор стоњть на сторон≥ м≥стицизму, хоча його м≥стицизм був специф≥чно ≥нтелектуального роду. ѕ≥фагор приписував соб≥ нап≥вбожественний характер ≥, мабуть, говорив: "розумн≥ жив≥ ≥стоти под≥л¤ютьс¤ на [три види]: люди, боги ≥ ≥стоти, под≥бн≥ ѕ≥фагору". ¬с≥ системи, натхненн≥ ѕ≥фагором, говорить  орнфорд, прагнуть до потойб≥чност≥; вони в≥днос¤ть вс≥ ц≥нност≥ до невидимого Їдност≥ в Ѕоз≥ ≥ проклинають видимий св≥т ¤к помилковий ≥ ≥люзорний, ¤к каламутну середовище, в ¤кому промен≥ божественного св≥тла заломлюютьс¤ ≥ розс≥юютьс¤ серед темр¤ви й туману ".

    ѕ≥фагор вчив, "по-перше, що душа, ... безсмертна, по-друге, що вона пересел¤Їтьс¤ в ≥нш≥ види тварин, по-третЇ, що все, що колись сталос¤, через певн≥ пер≥оди [часу] в≥дбуваЇтьс¤ знову, а нового немаЇ абсолютно н≥чого, ≥ в [четверте], що вс≥ жив≥ ≥стоти ... сл≥д вважати спор≥дненими один одному ".

    јле ¤ке в≥дношенн¤ маЇ все це до математики? „ерез етику математика ви¤вл¤Їтьс¤ пов'¤заноњ з прославленн¤м спогл¤дального способу житт¤. Ѕарнет наступним чином резюмуЇ цю етику:

    "ћи в цьому св≥т≥ мандр≥вники, наше т≥ло - гробниц¤ душ≥, тим, проте ми не повинн≥ намагатис¤ у самогубств≥ шукати засоби виходу з цього св≥ту, адже ми вс≥ в руках Ѕога, ¬≥н наш пастир, ≥ без …ого накази ми не маЇмо права залишати цей св≥т. “ри сорти людей ≥снуЇ в цьому св≥т≥, њх можна пор≥вн¤ти з трьома категор≥¤ми людей, що приход¤ть на ќл≥мп≥йськ≥ ≥гри. Ќижчий клас складаЇтьс¤ з тих, хто приходить купувати ≥ продавати, наступний, вище, з тих, хто змагаЇтьс¤. јле краще за вс≥х,проте, т≥, хто приходить просто дивитис¤. —аме неупереджена наука Ї, отже, найважлив≥шим з ус≥х ≥нших засобом очищенн¤, ≥ людина, ¤ка присв¤тила себе науц≥, - справжн≥й ф≥лософ, в≥н найб≥льш повно зв≥льн¤Їтьс¤ в≥д "круговороту народженн¤".

    ѕ≥фагор розум≥в "пристрасне ≥ сп≥вчутливе спогл¤данн¤" ¤к ≥нтелектуальне спогл¤данн¤, до ¤кого ми вдаЇмос¤ також в математичному п≥знанн≥. “аким чином, завд¤ки п≥фагорењзму слово "теор≥¤" поступово перетворюЇ своЇ тепер≥шнЇ значенн¤, але дл¤ вс≥х тих, хто був натхненний ѕ≥фагором, воно зберегло в соб≥ елемент екстатичного одкровенн¤. ÷е може здатис¤ дивним дл¤ тих, хто трохи ≥ вельми неохоче вивчав математику в школ≥, але тим, хто зазнав п'¤нку рад≥сть неспод≥ваного розум≥нн¤, ¤ку час в≥д часу приносить математика тим, хто любить њњ, п≥фагорейський погл¤д здастьс¤ зовс≥м природним, нав≥ть ¤кщо в≥н не в≥дпов≥даЇ≥стини. Ћегко може здатис¤, що емп≥ричний ф≥лософ - раб досл≥джуваного матер≥алу, але чистий математик, ¤к ≥ музикант, - в≥льний творець власного св≥ту впор¤дкованоњ краси.

    як в≥домо, ѕ≥фагор говорив, що "вс≥ реч≥ суть числа". якщо це положенн¤ витлумачити в сучасному дус≥, то в лог≥чному в≥дношенн≥ воно здаЇтьс¤ н≥сен≥тницею. јле те, що розум≥в п≥д цим положенн¤м ѕ≥фагор, - не зовс≥м н≥сен≥тниц¤. ѕ≥фагор в≥дкрив, що число маЇ велике значенн¤ в музиц≥; про встановлену њм зв'¤зку м≥ж музикою ≥ арифметикою нагадують дос≥ так≥ математичн≥ вирази, ¤к "гармон≥йне середнЇ" ≥ "гармон≥йна прогрес≥¤". ¬ його у¤в≥ числа, на зразок чисел на гральних к≥стках або картах, волод≥ють формою. ћи все ще говоримо про квадратах ≥ кубах чисел, ≥ цими терм≥нами ми зобов'¤зан≥ ѕ≥фагору. ѕ≥фагор точно так само говорив про довгастих, трикутних, п≥рам≥дальних числах ≥ т.д. ÷е були числа жмень гальки (або, б≥льш природно дл¤ нас, числа жмень дробу), необх≥дн≥ дл¤ утворенн¤ форми.ѕ≥фагор, очевидно, вважав, що св≥т складаЇтьс¤ з атом≥в, що т≥ла побудован≥ з молекул, що складаютьс¤ в свою чергу з атом≥в упор¤дкованих у р≥зн≥ форми. “аким чином, в≥н спод≥вавс¤ зробити арифметику науковою основою у ф≥зиц≥, так само ¤к ≥ в естетиц≥.

    ѕоложенн¤, зг≥дно з ¤ким сума квадрат≥в стор≥н пр¤мокутного трикутника, прилеглих до пр¤мого кута, дор≥внюЇ квадрату третьоњ сторони - г≥потенузи, було найб≥льшим в≥дкритт¤м ѕ≥фагора чи його безпосередн≥х учн≥в. ™гипт¤ни знали, що трикутник, сторони ¤кого дор≥внюють 3, 4 або 5, Ї пр¤мокутним, але, очевидно, греки першими пом≥тили, що 3*3 + 4*4 = 5*5 ≥, виход¤чи з цього припущенн¤, в≥дкрили доказ загальноњ теореми. ¬плив геометр≥њ на ф≥лософ≥ю ≥ науковий метод був глибоким. √еометр≥¤ в такому вигл¤д≥, в ¤кому вона встановилас¤ у грек≥в, в≥дправл¤Їтьс¤ в≥д акс≥ом, ¤к≥ Ї самоочевидними (або покладаютьс¤ такими), ≥ через дедуктивн≥ м≥ркуванн¤ приходить до теорем, ¤к≥ дуже далек≥ в≥д самоочевидн≥сть. ѕри цьому стверджують, що акс≥оми ≥ теореми Ї ≥стинними стосовно до д≥йсного простору, ¤кий Ї чимось даним у досв≥д≥. “ому здаЇтьс¤ можливим, використовуючи дедукц≥ю, зд≥йснювати в≥дкритт¤, пов'¤зан≥ з д≥йсного св≥ту, виход¤чи з того, що Ї самоочевидним.

    √еометр≥¤ маЇ справу з точними колами, але жоден чуттЇвий об'Їкт не Ї точно круглим; ≥ ¤к би ми ретельно не застосовували наш циркуль, кола завжди будуть до певноњ м≥ри недосконалими ≥ неправильними. ÷е наштовхуЇ на припущенн¤, що будь-¤ке точне роздум маЇ справу з ≥деалом, протисто¤ли чуттЇвим об'Їктах. ѕриродно зробити ще один крок вперед ≥ доводити, що думка шл¤хетн≥ше почутт¤, а об'Їкти думки б≥льш реальн≥, н≥ж об'Їкти чуттЇвого сприйн¤тт¤. ћ≥стичн≥ доктрини щодо сп≥вв≥дношенн¤ часу ≥ в≥чност≥ також отримують п≥дтримку в≥д чистоњ математики, бо математичн≥ об'Їкти, наприклад числа (¤кщо вони взагал≥ реальн≥), Ї в≥чними ≥ позачасовими. ј под≥бн≥ в≥чн≥ об'Їкти можуть у свою чергу бути витлумачен≥ ¤к думки Ѕога. «в≥дси платон≥вська доктрина, зг≥дно з ¤кою Ѕог Ї геометром. « часу ѕ≥фагора, а особливо ѕлатона, рац≥онал≥стична рел≥г≥¤, що Ї протилежн≥стю рел≥г≥њ одкровенн¤, перебувала п≥д повним впливом математики ≥ математичного методу.

    «апочаткували з ѕ≥фагора поЇднанн¤ математики ≥ теолог≥њ характерно дл¤ рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ √рец≥њ, середньов≥чч¤ та Ќового часу аж до  анта. ƒо ѕ≥фагора орфизм був аналог≥чний аз≥атським м≥стичним рел≥г≥¤м. јле дл¤ ѕлатона, св. јвгустина, ‘оми јкв≥нського, ƒекарта, —п≥нози ≥  анта характерно т≥сне поЇднанн¤ рел≥г≥њ ≥ м≥ркуванн¤, морального натхненн¤ ≥ лог≥чного захопленн¤ тим, що Ї позачасовим, - поЇднанн¤, ¤ке починаЇтьс¤ з ѕ≥фагора ≥ ¤ке в≥др≥зн¤Ї ≥нтелектуал≥зованих теолог≥ю ™вропи в≥д б≥льш в≥двертого м≥стицизму јз≥њ.

    « ѕ≥фагора починаЇтьс¤ вс¤ концепц≥¤ в≥чного св≥ту, доступного ≥нтелекту ≥ недоступного почутт¤м. якби не в≥н, то христи¤ни не вчили б про ’риста ¤к про —лово; ¤кби не в≥н, теологи не шукали б лог≥чних доказ≥в бутт¤ Ѕога ≥ безсмерт¤. ” ѕ≥фагора все це дано ще в прихован≥й форм≥.

    Ѕертран –ассел. ≤стор≥¤ зах≥дноњ ф≥лософ≥њ (в скороченн≥)

Hosted by uCoz